Головна мета влади — соціальна апатія!

апатияЧи задавали ми собі питання, чому влада так себе веде по відношенню до пільговиків? Хтось скаже – звичайно, немає грошей у бюджеті, просто «зажрались» чи ще щось. Та на моє глибоке переконання, влада веде більш тонку гру. Добре розуміючи, що скасувати пільги неможливо, оскільки вони захищені Конституцією, і будь-яке порушення Основного Закону тягне за собою судові процеси, можновладці пішли іншим шляхом. Тотальна інформаційна війна проти тих пільговиків, які борються за свої права дає свої результати. У суспільстві почав блукати вірус соціальної апатії. Це стан, коли вже не хочеться боротися, оскільки здається, що скільки не судись, не воюй, не бунтуй, все одно результату не буде. І поширюється цей вірус у геометричній прогресії. І ніхто не бажає задатись питанням, чому ж влада кожного разу все нижче і нижче пригинає свій народ до землі. Здавалось, ніби вже до суду подає все менше і менше людей і це має задобрити керманичів держави. Але чомусь вони стають все зліші і зліші.

                Все дуже просто. Чим слабший опір, тим сильніший розряд струму, яким регулярно нас б’ють. Пільговики не йдуть до суду, коли їм не платять законні соціальні доплати та виплати – владі добре. Значить можуть ще терпіти. Йдуть далі, починають знімати ті виплати, які вже виплачували. Мовчать. Це ще краще. І кожен наступний крок не буде направлений на покращення, він буде спрямований на пригнічення. Історія показує, що якщо раб мовчить і терпить муки, то йому не дають свободу, а катують ще більше поки він не помре, бо така доля раба!

                Багато хто каже «ми втомились боротись з владою». І я їх розумію, це дійсно не просто робити. Але від пасивності народу у влади росте переконання, що його можна ще сильніше гнобити.

Як працює  державна машина  з пільговиками?!

                Механізм  реагування на звернення соціальних категорій громадян простий. Людей ділять на 2 категорії – пасивні та незручні. Пасивним розповідають про проблеми у бюджеті, просто відмовляються щось робити для них і розуміють, що вони не будуть дошкуляти владному апарату, а мовчки підуть додому обурюватися у колі своєї сімї. Саме такі громадяни є прийнятними для влади, з ними легко впоратися. Незручні – це ті, хто регулярно подає заяви  до суду, прокуратури, виконавчої служби, Президенту, Кабміну, Євросуду, іде пікетувати державні установи і т.д. З ними набагато складніше, оскільки казки вже не проходять. Звичайно, це не означає, що перелякані чиновники відразу біжать все виконувати і виплачувати. Вони, як пише інструкція, «потріпають нерви» громадянина і тільки потім задовольнять його вимоги. Так, дійсно задовольнять. Бо саме активність цих людей, призводить до звільнення чиновників, саме ця активність не дозволяє владі сісти нам повністю на голову і звісити ноги, а особливо це важливо напередодні парламентських виборів, коли доведеться цінувати голоси виборців і відповідно йти на поступки своєму народу.

                Тому, розрахунок влади був чітким: посіяти вірус соціальної апатії і тим самим зекономити для себе на вибори мільярди наших грошей. Бо ці місяці нашої бездіяльності втрачені назавжди для нас. Ми продовжили тонути у злиднях , а влада суттєво збагатилася за рахунок своїх громадян.

Правозахисники – вимираючий клас?

                Правозахисна діяльність в Україні згортається. На пальцях однієї руки можна порахувати тих, хто надасть юридичну допомогу пільговику. І зробить це безкоштовно, так як ми. Відсутність правозахисників посилює відчуття безвиході. Когось з правників залякують, комусь пропонують більш вигідні і менш проблемні проекти. І це також частина плану влади. Але у цій м’ясорубці нам все ж таки вдається втриматись і допомагати людям.

Гроші для пільговиків              

                Говорячи про відсутність коштів для пільговиків, влада лукавить. Вони є, просто потрібно відмовитись від величезної глиби пільг, на які виділяються колосальні кошти. Бо в результаті цими пільгами користуються далеко не всі, а решта не бачить ні пільг, ні грошей, які були виділені на їх забезпечення. Якщо заглянути у соціальні закони, то у кожної категорії по 3-4 десятка пільг, які їм або не потрібні взагалі, або ж неможливо відстежити у якому об’ємі пільговик користується цією пільгою. І тут починаються зловживання. Там де немає чітких показників – в хід іде фантазія чиновників. Ціна діяльності фантазерів декілька десятків мільярдів гривень. То чи така вже бідна казна?! Можливо потрібно зрізати жир і раціонально витрачати державні кошти, а не розкрадати їх та передавати це право на розкрадання від однієї влади до іншої.

                І як би з екранів телевізора не розпинались про відсутність грошей, невиконання рішень судів, безлад у самих судах – це все одно крики однієї тварини, яка хоче їсти. І їжа для неї – ми!

                Тому, наша апатія і бездіяльність годує і посилює владного монстра, який з’їдає нас по одному. Практика довела, що тільки масований наступ може дати серйозний результат. Хочемо жити – треба боротись!   

 

 

 
Статья прочитана раз(a).
 

Оставьте свой отзыв!

Вы должны быть авторизированы чтобы оставлять комментарии.