Лінивець — особливий вид виборця

ЛІНИВЕЦЬ неповнозубий ссавець, що належить до сімейства Bradypodidae. 
Особливі прикмети: Майже увесь час лінивці проводять, висячи на гілці дерева спиною вниз, 15 годин на добу лінивці сплять. 

Ми стали занадто лінивими і керуємося тваринними інстинктами. Поїсти, поспати і розмножитись. Перестали цікавитись тим, що робиться у нас під носом. Краще спокійно у себе в бункері перечекати чергову ядерно-політичну війну. Чекаємо, коли наче після сеансу Кашпіровського розсмокчуться всі рубці. А приходить день виборів (немає різниці яких) і ми йдемо голосувати за тих, кого згадали чи того, хто останнім вручив якийсь подарунок, чи може за того хто останній місяць голосніше всіх кричав «Лови крадія». В той же час абсолютно не хочемо вникнути, оцінити людей, проаналізувати хто працював, а хто імітував роботу. Бо саме такі речі є важливими при виборі. Не буває так, коли людина раптово ставала великим борцем і потім, після перемоги продовжувала діяти так само як і під час виборчих перегонів. Насправді, поведінку більшості політиків визначає звичка.

Звичка красти, звичка говорити і більш нічого, звичка купувати людей у потрібний момент, а потім забувати про них, як про вчорашній дощ – це поширені звички серед політичного бомонду різних рівнів. Є й гарні звички. Звичка постійно допомагати людям, проникатись їхніми проблемами, біллю і радістю, приймати участь у житті людини, щоб зробити її бодай на краплину щасливішою. Всі ці звички, добрі і погані  формують стиль життя. А стиль життя не змінюється за місяць,рік чи навіть 5 років . Цей стан крокує з людиною безперервно. Можна натягти на обличчя маску доброго самаритянина, але звичка (стиль життя) поверне все на свої місця.

Саме тому у цивілізованих країнах не можливо за місяць стати хорошим і здобути повагу людей. Неможливо регулярно красти, а потім сказати «Я буду гарним господарником. Ось тримайте чергову подачку». І краденими грошима нас же купляти.

Право представляти інтереси громади європейські політики здобувають роками. День за днем наполегливо працюючи для людей та здобуваючи їхню повагу та політичний капітал.  Влада це не дар, а хрест, який потрібно достойно пронести. Але у нашій державі — це бізнес. Чомусь у величезної кількості політиків виникає непереборне бажання залізти у державну кишеню та потягти звідти чималеньку суму грошей на власний бізнес. А всім розповісти, що це ж для нашого блага.

Цінність політика має визначатися не кількістю його грошей, а кількістю і головне  стабільністю його добрих справ. Ми це знаємо, але вперто продовжуємо наступати на ті самі граблі і нехтувати своїм вибором.   Наче сороки хапаємо все яскраве і тягнемо додому, думаючи що це золото та діаманти. А насправді притягнули у власну оселю купу блискучого сміття.

Думаю потрібно колись починати просинатись. Чому б не зараз. Зробити простий крок. Приділити власній самоповазі краплину часу, ввімкнути мозок і задати собі декілька простих питань.

Чи зможу я після виборів вільно підійти до свого обранця і вирішити свою болючу проблему. Чи буде його хвилювати взагалі  чим я живу ?  Чи знаю я його, як людину взагалі?

Список питань можна розширити, але залишиться одне – потрібно бути впевненим у тій людині, яку обираєш. І для цього потрібно йти назустріч з усіма до кого є симпатії. Спілкуватись, вивчати, задавати незручні питання. Тоді в момент вибору принаймні будемо впевненні у своїх діях, а не будемо тикати пальцем в небо  за кіло славнозвісної гречки.

І головне. Потрібно більше спілкуватись один з одним. Ми перестали це робити. Закрились, відгородились від проблем, світу і себе в тому числі. Потрібно ламати ці мури. Інакше ми приречені на те, щоб нас по частинам розікрали наші ж обранці.

Юрій Кравець, правозахисник


 
Статья прочитана раз(a).
 

Оставьте свой отзыв!

Вы должны быть авторизированы чтобы оставлять комментарии.